Криза на світових фінансових ринках, яка збільшується в масштабах і стимульована іпотечною кризою США, суттєво впливає на транскордонний рух капіталів та зовнішньоекономічну діяльність України
Наша країна стоїть перед серйозною проблемою прискорення структурних та інноваційних реформ у економіці. Автор пропонує низку заходів, спрямованих на захист українського фінансового ринку, підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних банківських установ та забезпечення стабільного розвитку українського банківського сектора.
Процеси глобалізації світової економіки стали реалією сьогоднішнього дня, відсторонитися від них неможливо. На рубежі тисячоліть людство знову виявилося поділеним на якісно відмінні між собою цивілізаційні кластери, механізми, наслідки взаємодії між якими до кінця ще не усвідомлені. Такими цивілізаційними кластерами є:
країни "золотого мільярда" – приблизно 30 країн – технологічних лідерів, які генерують вищі технології, інтелектуально експлуатують весь світ і піднялися до рівня інформаційних суспільств. Вони досягли такого рівня та якості глобальної конкурентоспроможності, завдяки якому мають усі можливості не дати іншим країнам себе "наздогнати і перегнати";
країни "другого класу" – близько 20 країн, які до певної міри можуть використовувати високі технології та хоча б гіпотетично ставлять перед собою цілі розвитку, співзвучні із цільовими орієнтирами чільної тридцятки;
країни-аутсайдери (так званий "третій світ") – понад 150 країн, не здатних до конкурентного саморозвитку в глобалізованому середовищі й приречених на незворотну бідність, прогресуючий занепад, деградацію та, зрештою, політичну смерть [1].
Таким чином, у світі утворилася нова система устрою, яка стала домінантним чинником світового розвитку – це система глобалізму. В основу її покладено зрощування інтересів, стратегій та механізмів світового панування наддержав, глобальних транснаціональних корпорацій (ТНК) та міжнародних організацій. Вітчизняні науковці вважають, що ключовим законом геополітичної економії глобалізму як нової суспільно-політичної системи є закон глобальної (тотальної) монополізації світової економіки й політики з боку наймогутніших держав, глобальних ТНК і глобальних міжнародних організацій, серед яких можна виділити СОТ, МВФ, Світовий банк та інші.
Глобалізація фінансових ринків передбачає усунення бар’єрів між внутрішніми та міжнародними ринками й розвиток багатоваріантних зв’язків між окремими секторами, тому поняття стабільності є фундаментальним для сучасної світової економіки, оскільки без достатнього рівня стійкості національних і світових фінансових ринків неможливо забезпечити економічне зростання й надійне функціонування фінансового сектора. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах активного розгортання глобалізаційних процесів у фінансово-кредитній сфері для країн із ринками, що розвиваються. Індекс глобалізації (KOF) для України в 2007 році становить 61,83 зі 100 максимально можливих балів, у рейтингу взяли участь 122 країни світу. Із цим результатом наша держава опинилася на 50-й позиції. Індекс складає Швейцарський інститут дослідження бізнес-циклів (Цюріх, Швейцарія), інтегральний показник ураховує три показники глобалізації – економічний, соціальний та політичний [1].
Слід відзначити неоднозначні ефекти глобалізації: позиції економічно розвинутих країн, як правило, зміцнюються, на міждержавному рівні приймаються угоди про універсалізацію вимог до діяльності фінансових інститутів, посилюється вплив транснаціональних фінансових корпорацій, збільшуються обсяги транскордонного переміщення капіталів. Менш розвинуті країни мають рахуватися з потенційними негативними наслідками, оскільки вони виявилися найбільш вразливими до сучасних процесів бурхливого розвитку й інтеграції світових фінансових ринків, тому існує певна загроза, що основний тягар нинішніх і майбутніх фінансових криз ляже саме на ці країни. Крім того, розгортання глобалізаційних процесів у фінансово-кредитній сфері призвело до певного парадоксу, сутність якого полягає в тому, що лібералізація руху капіталу спочатку сприяє притоку прямих інвестицій і підвищенню ефективності національних економік, а потім, завдяки руху спекулятивного капіталу й нарощуванню обсягів боргових зобов’язань, спричиняє високий ступінь залежності та, відповідно, рівень ризиків від тенденцій розвитку глобального фінансового ринку. Світова фінансова система через радикальну лібералізацію й інтенсивний рух фінансових потоків, значною мірою спекулятивних, тісно пов’язана з національними економіками країн, що розвиваються, завдяки чому негативні імпульси в розвитку міжнародних фінансових ринків дуже швидко передаються від однієї країни до іншої, спричиняючи ефект зараження.
Для України ці питання мають надважливе значення, оскільки наша держава дедалі частіше сприймається як кандидат на поповнення останньої третьої групи країн-аутсайдерів, а не як член міжнародної спільноти, який прагне євроінтегруватися. Хоча ще в 90-х роках минулого століття ми мали достатньо можливостей стати учасником світового співтовариства постіндустріальних країн. Проте, незважаючи на прийняту Верховною Радою у 1999 році Стратегію інноваційного розвитку України, цього не відбулось. Сьогодні ситуація вимагає від регуляторів національної економіки та фінансового сектору, з метою недопущення розбалансування основних фінансових і економічних пропорцій, проведення виваженої макроекономічної політики, спрямованої на збалансованість внутрішніх і зовнішніх джерел запозичень, стійкість до значних короткострокових потоків капіталу, обережне поєднання стимулів й обмежень руху фінансових потоків.
Протягом 1990-2008 років, за оцінками фахівців, у світі сталося більш ніж 20 крупних фінансових, валютно-фінансових і банківських криз, які тією чи іншою мірою були пов’язані з наслідками глобалізації фінансових ринків, лібералізацією потоків капіталу, нарощуванням ризиків фінансово-кредитної діяльності та проблемами забезпечення ліквідності установ фінансового сектора. Останньою та найглибшою за своїми масштабами й наслідками світовою кризою, що охопила різні напрями діяльності фінансових установ у багатьох країнах світу, є кредитна криза в США 2007 року. Відповідно до теорії великих економічних хвиль М. Леонтьєва, світова економіка нині перебуває в розбалансованому стані. Економічний розвиток США та Євросоюзу є нестійким, а Японії – навіть регресивним, тому у зв’язку з накопиченням фінансових дисбалансів, які час від часу вибухали потужними фінансовими кризами у 1990-х роках, виникла концепція фінансової стабільності.
Наслідки посилення глобалізаційних процесів на фінансовому ринку першими відчувають на собі фінансові посередники: банківські установи, страхові компанії. Спираючись на світовий досвід, зауважимо, що ці наслідки досить різноманітні. До числа позитивних можна віднести зростання обсягів залученого іноземного капіталу, що стимулюватиме розвиток економіки; як наслідок – часткове підвищення рівня конкуренції за рахунок збільшення представництва на ринку іноземних фінансових інститутів; прогнозоване зниження рівня ставок на позикові ресурси. Відповідно до Звіту про світові інвестиції – 2007, який готує Конференція ООН із торгівлі та розвитку (UNCTAD), Україна за індексом залучення прямих іноземних інвестицій посіла 37-му рейтингову позицію за період 2004-2006 років серед 141 країни світу, а за індексом потенціалу залучення прямих іноземних інвестицій – 48-ме (за період 2003-2005 рр.) [1]. Проте слід узяти до уваги низку можливих негативних наслідків глобалізаційних процесів, які можуть поширитись і на український ринок: збільшення залежності внутрішнього ринку фінансових послуг від загальносвітової кон’юнктури, що може негативно впливати на стабільність його роботи; витіснення з внутрішнього ринку фінансових послуг вітчизняних банківських установ через їх порівняно нижчу конкурентоспроможність, що загрожує монополізацією вітчизняного ринку іноземними інвесторами (як це сталося в Польщі); посилення залежності фінансових посередників від інтересів іноземних інвесторів, що в разі їх "неспіввідношення" з інтересами розвитку вітчизняної економіки негативно позначатиметься на темпах економічного зростання [2].
Така неоднозначність світового досвіду зумовлює актуальність дослідження особливостей забезпечення стабільності банківської системи України в умовах посилення світових глобалізаційних зв’язків з метою максимізації можливих позитивних ефектів та мінімізації потенційних ризиків. Вплив світової кризи на економіку України проявився в значному подорожчанні внутрішніх ресурсів, відбився на валютному, фондовому ринках і ринку нерухомості. Отже, дослідження причин виникнення фінансових криз та розробка напрямів, які забезпечують в умовах інтеграції у світовий фінансовий простір стабільність банківських установ, стають для вітчизняного фінансового ринку актуальною науковою та практичною проблемою.
Проблеми та перспективи розвитку напрямів забезпечення стабільності банківської системи ґрунтовно розглянуто в працях вітчизняних науковців і практиків серед яких слід виділити дослідження В. М. Гейця, В. І. Міщенка, Т. С. Смовженко, С. М. Козьменко, М. І. Савлука, В. С. Стельмаха. Розвитку процесів глобалізації та їх впливу на вітчизняну економіку присвячено праці В. М. Гейця, А. С. Гальчинського, О. Г. Білоруса, Г. В. Задорожного, Р. С. Лисенка, І. О. Лютого, Т. С. Смовженко. Особливо активно проблеми забезпечення фінансової стабільності досліджують спеціалісти центральних банків Великобританії, Нідерландів, Франції, Чехії, Японії. Незважаючи на значні здобутки вітчизняних науковців у дослідженні проблем забезпечення фінансової стабільності в умовах посилення глобалізаційних процесів, багато питань залишаються поза їхньою увагою. Тому метою нашого дослідження є вивчення сучасних умов діяльності банківських установ в умовах світової фінансової кризи, розгляд основних проблем, що стримують їх розвиток, визначення найперспективніших напрямів забезпечення стабілізації банківської системи, адекватних світовим глобалізаційним процесам, які сприятимуть підвищенню рівня її конкурентоспроможності й найповніше відповідатимуть інтересам вітчизняної економіки.
Особливістю сучасного етапу розвитку напрямів забезпечення стабільності фінансового сектора в Україні, як і в більшості європейських країн, є домінування її банківської ланки. Слід відзначити, що активи вітчизняної банківської системи на 1 липня 2008 р. становили суму близько 722518 млн грн, тоді як активи страхових компаній менше 12 млрд доларів США [2]. Усе це дає підстави для висновку, що українська фінансова система розвивається за проєвропейською банкорієнтованою моделлю, яка має чітке інституційне оформлення на національному й міжнаціональному рівнях та припускає створення єдиного ринку валюти, на відміну від північноамериканської й азіатсько-тихоокеанської інтеграційних моделей, які ґрунтуються переважно на інтеграції транснаціональних корпорацій без відповідного інституційного оформлення. Це спонукає центральний банк створювати інститути й системи для моніторингу та регулювання відповідного напрямку діяльності банківської системи та забезпечення її стабільності. Зазвичай діяльність центрального банку щодо моніторингу фінансової стабільності відображається у відповідних розділах його статистичних оглядів та в програмах діагностики банківської системи [6]. Підготовка оглядів фінансової стабільності є порівняно новим напрямком діяльності центральних банків. Перші такі огляди були підготовлені в середині 1990-х років у Великобританії, країнах Скандинавії, що було значною мірою пов’язано з банківськими кризами. При цьому центробанки більшості країн дотримуються міжнародних стандартів, зокрема, використовуючи показники фінансової стабільності, розроблені Міжнародним валютним фондом і Світовим банком [7]. В Україні протягом останніх років цими питаннями активно займаються Департамент статистики, Центр наукових досліджень і Департамент економічного аналізу та прогнозування Національного банку України. Національний банк України визначає індикатори фінансової стабільності на підставі методології МВФ, викладеної в Довіднику компіляції індикаторів фінансової стабільності (2006). Дані складаються та поширюються за 12-ма основними та 10-ма рекомендованими показниками. Напруженість на світовому міжбанківському ринку, яка триває з різною інтенсивністю з серпня 2007 року, стала суворим випробуванням для багатьох центральних банків і банківських систем. Проте завдяки професійним та узгодженим діям міжнародних організацій та центральних банків за період із грудня 2007-го до березня 2008-го ринковий тиск на фінансові компанії вдалося істотно послабити.
Слід зазначити, що із поширенням глобалізаційних процесів умови функціонування українських банків істотно змінилися. А саме: через механізми купівлі та створення фінансових установ стало можливим поглинання української банківської системи, яка менш конкурентоспроможна на світовому фінансовому ринку, системами більш розвинутих країн; спостерігається тенденція взаємопроникнення капіталу фінансового та виробничого секторів економіки; стирання кордонів фінансової діяльності на світовому ринку сприяє активізації обміну капіталами між різними країнами. Ці умови та особливості слід ураховувати при розробці напрямів і рекомендацій щодо забезпечення стабільності банківської системи України. Тим більше, що головною причиною відставання України від розвинутих країн є неправильно обрані орієнтири державної фінансової політики. Після зміни державного ладу та прискореного переходу до ринкової економіки стан проблеми розвитку фінансової системи практично не цікавили вищі державні інстанції, які досі все ще визначаються щодо своїх політичних інтересів та сфер відповідальності. Як наслідок, ми маємо брак політичної стабільності, що утримує іноземних інвесторів від вкладення коштів у фінансову систему, а через її механізми – у розвиток економіки. До теперішнього часу в країні не існує чітких пріоритетів розвитку фінансових посередників - на що вони повинні бути орієнтовані, які етапи належить пройти і яких результатів має бути досягнуто після їх завершення. Можна окреслити ще цілу низку найгостріших проблем, які гальмують зростання рівня конкурентоспроможності української фінансової системи та перешкоджають їй належним чином забезпечувати потреби економіки. Серед основних слід відзначити, по-перше, недосконалість організаційного механізму розвитку, а саме, нерозвинуту ланку інвестиційних посередників – венчурних та інвестиційних фондів; слабким за світовими мірками є страховий бізнес, обсяги страхового ринку становлять менше 5 % від ВВП, за деякими розрахунками, в Україні застраховано лише 10 % ризиків, тоді як в економічно розвинутих країнах – понад 90 %; фактично не функціонує система недержавного пенсійного забезпечення, що значно знижує потенціал усієї фінансової системи.
По-друге, низький (за світовими мірками) рівень якості послуг, що надаються, та їх відносно висока вартість.
По-третє, низький рівень конкурентоспроможності банківських установ порівняно із зарубіжними, що призводить до поступового витіснення та викупу вітчизняних фінансових інститутів європейськими та американськими. За даними Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ, незалежна і неприбуткова міжнародна організація), який у жовтні 2007 року представив до уваги світової спільноти Звіт про глобальну конкурентоспроможність 2007-2008 рр., Україна у цьогорічному рейтингу перебуває на 73-й позиції, опустившись на чотири сходинки порівняно з показником попереднього року та поступаючись таким країнам, як Литва (38), Латвія (45), Угорщина (47), Польща (51), Хорватія (57), Росія (58), Казахстан (61), Узбекистан (62), Азербайджан (66), В’єтнам (68), Бразилія (72) [3]. У рейтингу використано два індекси, на основі яких складають рейтинги країн – індекс глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index, GCI) та індекс конкурентоспроможності бізнесу (Business Competitiveness Index, BCI). В обох рейтингах Україна, займаючи відповідно 73-тє і 81-е місця, відстає не лише від групи лідерів, а й від економічних “середняків”. Перелік конкурентних переваг економіки України досить короткий – він містить лише 18 пунктів. Що ж до недоліків, то їх аж 92 позиції. У 2008 р. у рейтингу глобальної конкурентоспроможності ВЕФ фігурує 131 країна (торік було 125). До першої десятки входять США, Швейцарія, Данія, Швеція, Німеччина, Фінляндія, Сінгапур, Японія, Великобританія і Нідерланди. З одного боку, як уже визначалось, зростання обсягів залученого іноземного капіталу належить до ряду позитивних тенденцій на українському фінансовому ринку, з іншого – призводить до зменшення відносної частки українських банків, страхових компаній та появи в діяльності фінансової системи низки нових потенційних ризиків [4]. Наукова дискусія навколо питання збільшення участі іноземних інвесторів у діяльності банківської системи України триває і до сьогодні. Так, Президент Асоціації українських банків О. А. Сугоняко, оцінюючи сучасний стан розвитку вітчизняної банківської системи, твердить про її поглинання іноземним капіталом [11]. Академік НАН України В. М. Геєць зазначає, що основними причинами входження іноземних банків на східні та центральноєвропейські ринки були регуляторні мотиви та прагнення опанувати нові ринки. Він також попереджає: крім чинників, які свідчать про корисність розширення допуску іноземного капіталу до вітчизняної банківської системи, його прихід несе й серйозні проблеми – не лише для банківської системи, а й для вітчизняної економіки, - у тому числі ризики «залежного розвитку», загрозу обвальної глобалізації, втрати економічного суверенітету тощо [4].
По-четверте, недосконалість рівня капіталізації не дає змоги вітчизняним банківським установам витримувати конкурентну боротьбу з аналогічними іноземними інститутами.
По-п’яте, недосконалість регіональної інфраструктури, яка спричиняє незначну, але ж помітну диференціацію рівня надання фінансово-банківських послуг у різних регіонах. Так, станом на кінець березня 2007 р. більше половини банків – юридичних осіб здійснюють свою діяльність у м. Києві, а в одинадцяти областях не зареєстровано жодного банку – юридичної особи. Аналогічна ситуація стосовно страхових компаній, недержавних пенсійних фондів тощо [2]. Усі ці проблеми обумовлюють однозначний висновок: низька конкурентоспроможність вітчизняної фінансової системи загрожує консервацією місця України серед відсталих африканських, азійських та латиноамериканських країн-невдах, приречених на сировинне, ресурсне, кадрове і тому подібне обслуговування перспективних державних утворень; банківські установи й надалі будуть неспроможні належним чином задовольняти потреби економіки у фінансових ресурсах та послугах і витримувати конкуренту боротьбу із закордонними інститутами без додаткових протекціоністських заходів держави, які мають сприяти підвищенню рівня конкурентоспроможності й фінансової стійкості банківської системи та посиленню рівня підтримки нею вітчизняної економіки; без глобального інноваційного оновлення та глобальної конкуренції на світових ринках високоякісних фінансових продуктів.
Можна сказати, що практично всі науковці зводять категорію "фінансова стабільність банківської системи" до створення дієвого механізму, який запобігав би виникненню банківських криз та сприяв подальшому розвитку економіки країни. У контексті категоріального визначення під фінансовою стабільністю банківської системи розуміють міру повноти та якості розв’язання завдання, поставленого перед банківською системою, виконання нею своєї місії, що забезпечує досягнення позитивного фінансового результату. Водночас немає універсального визначення, яке розкриває основні функції, завдання та критеріальні ознаки фінансової стабільності, індикатори її оцінки [5].
Часто виникаючі кризові ситуації у фінансовому секторі спонукали міністрів фінансів і керівників центральних банків країн Великої сімки в жовтні 2007 року звернутися до Форуму фінансової стабільності з проханням проаналізувати причини й наслідки фінансової нестабільності та розробити рекомендації щодо підвищення стійкості фінансових ринків і банківських установ. В умовах посилення глобальної фінансової інтеграції та послаблення "ефекту домашнього зміщення" (home bias) [9;10], унаслідок чого підвищилась чутливість потоків капіталу до відхилення норм дохідності від глобальної до середньої, посилилась глобальна портфельна диверсифікація та полегшилось фінансування платіжних дисбалансів, у квітні 2008 року Форум фінансової стабільності представив звіт про глобальну фінансову стабільність "Стримування системних ризиків і відновлення фінансової стабільності" (Global Financial Stability Report of the Financial Stability Forum on Enhancing Market and Institutional Resilience), у якому містяться основні висновки й рекомендації щодо підвищення стійкості фінансових ринків і банківських установ [8]. Ці рекомендації включають вимоги до капіталу, ліквідності, прозорості діяльності фінансових установ, наглядових процедур, методів управління ризиками, діяльності рейтингових агенцій та грошово-кредитного регулювання, а саме: посилення пруденційного нагляду за якістю капіталу фінансових установ, ліквідністю й ризиками; підвищення прозорості діяльності фінансових установ; збільшення ролі та вдосконалення використання кредитних рейтингів; підвищення оперативності реагування на ризики органами регулювання й нагляду; використання нових механізмів грошово-кредитного регулювання в діяльності центральних банків.
Відповідно до перелічених напрямів подолання кризової ситуації в діяльності світових фінансових ринків Форум фінансової стабільності рекомендував Міжнародному валютному фонду, Базельському комітетові з банківського нагляду спільно з міжнародними комітетами зі стандартів бухгалтерського обліку, міжнародного аудиту та страхування, цінних паперів разом із центральними банками й національними органами регулювання банківського й фінансового секторів протягом 2008-2009 років розробити систему невідкладних заходів щодо пом’якшення ризиків і здійснення корегування та стабілізації ринків, включаючи підготовку планів дій у непередбачуваних ситуаціях.
Офіційна позиція НАН України полягає в тому, що для сприяння підвищенню конкурентоспроможності й забезпечення стабільності банківської системи та водночас посилення рівня підтримки нею вітчизняної економіки необхідно, по-перше, визначити чіткі пріоритети функціонування фінансової системи, а по-друге, необхідно сприяти розвитку водночас двох процесів: забезпеченню роботи ланок економіки, що продукують нові знання, та їх реалізації на ринку у формі інновацій. В іншому разі на Україну очікує вічне амплуа країни – економічного аутсайдера.
Розглянемо детальніше перший напрям. Оскільки низька якість інституцій (передусім державних) є головним чинником низької конкурентоспроможності банківського сектора України, то першочергове завдання – розвиток вітчизняних фінансових установ. Цей пріоритет доцільно реалізовувати переважно економічними заходами: забезпечувати сприятливі законодавчі умови для діяльності фінансових посередників шляхом удосконалення законодавчої бази, підвищувати прозорість діяльності банківських установ, створювати механізм рефінансування їхніх кредитних портфелів, використовувати нові механізми грошово-кредитного регулювання в діяльності центральних банків, підвищувати інноваційну складову ресурсного забезпечення банків. Після тривалого періоду нестабільності фінансового ринку, спричиненого неліквідністю окремих фінансових інструментів і фінансово-кредитних установ у цілому, стала очевидною потреба в надійних оцінках і достовірному розкритті ризиків, пов’язаних зі структурованими кредитними продуктами й забалансовими активами. Достовірна оцінка стану фінансово-кредитних установ залежить, головним чином, від правильного застосування стандартів бухгалтерського обліку, які визначають фундаментальну структуру фінансової звітності. Виконання вимог стандартів бухгалтерського обліку й фінансової звітності є необхідною умовою для побудови прозорої та стабільної фінансової системи. З метою поліпшення якості фінансової звітності та підвищення надійності оцінок розкриття ризиків доцільно об’єднати зусилля всіх учасників ринків, зокрема аудиторів і регуляторів, щодо якнайшвидшого запровадження в Україні міжнародних стандартів фінансової звітності. Окрім того, аби досягти достатнього рівня прозорості, одночасно повинні виконуватися вимоги до розкриття, обліку й оцінки всіх або максимально можливої кількості ризиків. Поєднання цих елементів допоможе підтримувати на належному рівні ринкову довіру та дисципліну. Слід відзначити, що інноваційна складова ресурсного забезпечення банків є недостатньою. Замало нових, своєрідних продуктів, які сприяли б залученню коштів. Кеш-менеджмент українських банків орієнтується на великих корпоративних клієнтів, але потужні банки, наприклад у США, працюють під гаслом "збирай дріб’язок". Формування ресурсної бази банків не можна обмежувати залученням коштів від клієнтів – бажано розробляти форми фінансового інжинірингу, випускати різноманітні боргові цінні папери. Оскільки ми не в змозі зупинити глобалізаційні процеси, що набувають усе більшого розвитку, то й створювати бар’єри на шляху іноземного капіталу недоцільно. У цих умовах Національний банк України повинен ретельно вивчати й аналізувати досвід реформування операційних структур в інших країнах, удосконалювати механізм функціонування міжбанківських ринків і розподіл ліквідності, тому що саме він відіграє велику роль у запобіганні фінансовим кризам. Завданнями для НБУ та інших регулюючих органів за цих умов мають стати:
розширення спектру й умов прийняття заставного забезпечення (розміщення застави в кількох центральних банках і, можливо, у різних валютах);
стимулювання іноземних інвесторів до сприяння розвитку української економіки;
збільшення кількості контрагентів, які мають право на одержання ліквідності в кризових ситуаціях;
розробка заходів щодо мінімізації потенційних фінансових ризиків, привнесених у роботу банківської системи іноземним капіталом;
розглядання термінів погашення наданої ліквідності для окремих груп фінансових установ;
удосконалення координації діяльності органів нагляду за фінансовим сектором.
Окрім того, для розвитку вітчизняних банківських установ та з метою забезпечення їх стабільності необхідно здійснювати централізацію фінансової інфраструктури навколо банківської системи, а саме: створювати сприятливі законодавчі умови для розвитку фінансових груп, до складу яких, крім банків, входитимуть інвестиційні фонди, страхові організації, система недержавного пенсійного забезпечення.
Другий напрям, який повинен сприяти підвищенню конкурентоспроможності й забезпеченню стабільності банківської системи, – це розвиток інноваційної діяльності в Україні. Проблеми інноваційного розвитку України були й залишаються топ-темою вітчизняної економічної думки. Дискусії із цього приводу на вщухають. Українську економіку у її наявному вигляді не можна вважати інноваційною. Системи, які забезпечують життєздатність інноваційної економіки, – продукування, комерціалізація, використання наукових знань та інновацій, підвищення рівня освіти та кваліфікації, управління й регулювання інноваційного розвитку – в Україні існують лише фрагментарно. Вони не інтегровані в єдиний механізм забезпечення макроекономічних успіхів на тривалу перспективу, тому присутність нашої країни у світовому інноваційному середовищі є епізодичною, оскільки існує ціла низка причин, які гальмують розвиток інноваційної діяльності в Україні. Це, у першу чергу, недосконалість законодавства в частині стимулювання науково-технологічної та інноваційної діяльності з боку держави; по-друге, відсутність сформованої інноваційної інфраструктури, яка б на основі залучення промислового, банківського й торгового капіталу поєднувала ланки: освіта-наука-виробництво; по-третє, відсутність механізмів комерціалізації результатів завершених науково-технічних розробок та їх передачі до сфери виробництва; по-четверте, відсутність системи стимулюючого інновації пільгового оподаткування; по-п’яте, великий економічний ризик залучення інвестицій у сферу високотехнологічного виробництва; по-шосте, слабкий розвиток малого та середнього інноваційного підприємництва як провідника інноваційного продукту до масового виробництва; по-сьоме, відсутність сучасної інноваційної інфраструктури, яку мають утворювати технопарки й технополіси, інноваційні й технологічні центри, бізнес-інкубатори, а також консалтингові, лізингові, інформаційні, сервісні підприємства, центри колективного користування унікальним науковим устаткуванням та приладами, сертифікаційні та маркетингові центри.
Експерти стверджують, що цілий ряд потужних конкурентоспроможних вітчизняних розробок уже сьогодні міг би вийти на світовий ринок. "Променем світла" в темряві економічних трансформацій залишається науковий потенціал України в усіх його розрізах – фундаментальному, галузевому та прикладному. Українська наука здатна виконати роль основної ланки, потягнувши за яку, можна, як кажуть, витягти весь ланцюг. Ураховуючи важливий урок, який західна економічна система дала світові, суть якого полягає в тому, що головним координатором та організатором інноваційних перетворень у національному масштабі має бути насамперед держава, яка за допомогою прямих та непрямих впливів може забезпечити перетворення в господарському комплексі, достатні для переходу країни на якісно вищий економічний шабель, в Україні повинна бути загальнодержавна концепція науково-технічного та економічного прориву. Важливим кроком у цьому напрямі було б створення фінансово-інноваційних комплексів, до складу яких входили б недержавні пенсійні фонди (як акумулятори фінансових ресурсів), науково-дослідні установи, вищі навчальні заклади та виробничі об’єднання. Для цього необхідно прийняти закон про фінансово-інноваційні комплекси, який передбачав би розробку відповідних механізмів фінансової підтримки таких організацій, надання пільг із оподаткування, відстрочення сплати податків до часу окупності проектів, державні гарантії щодо залучення інвестицій, кредитів [12]. Крім того, у сфері законодавства необхідні такі кроки:
розробка та реалізація системи заходів щодо першочергової державної фінансової підтримки науково-дослідних інститутів;
запровадження системи оподаткування, яка буде сприятливою для фінансування процесу створення нових знань та їх реалізації на ринку інноваційних розробок;
впровадження системи соціальної підтримки, націленої на духовний та професійний розвиток працівників, зайнятих у сферах інтелектуальних розробок;
спрямування банківських установ на підтримку розвитку знаннєвої економіки, для чого необхідно переорієнтувати їх кредитно-інвестиційну діяльність із короткострокового кредитування підприємств добувної промисловості й торгівлі на підтримку наукомістких проектів.
Таким чином, необхідно привести у відповідність структуру й чисельність державних органів, що забезпечують ефективне співробітництво зі стратегічними партнерами України на міжнародному рівні, розробити й запровадити законодавчу базу щодо ефективного використання національних багатств, ресурсного потенціалу країни суб’єктами господарювання тощо.
Після визначення пріоритетів розвитку фінансової системи України та запропонування конкретних заходів щодо забезпечення стабільності банківських установ невід’ємним елементом є зазначення конкретних числових критеріїв та цілей, яких планується досягнути за певний період. Цей період, як свідчить світовий досвід, має бути не коротшим п’яти, але не довшим десяти років. Так, наприклад, цільовими орієнтирами функціонування фінансової системи можуть бути обґрунтовані індикатори оцінки стабільності банківських установ. Ці індикатори поділяються на два рівні. Перший рівень – індикатори, що характеризують зовнішнє середовище функціонування банківської системи, до них належать показники, які визначають зв’язок банківського сектора з макросистемою держави, та показники, що з’ясовують вплив монетарних інструментів на фінансову стабільність банківської системи. Другий рівень – це індикатори, що характеризують внутрішній стан банківської системи. Крім того, необхідно ґрунтовно порівнювати та аналізувати стан розвитку вітчизняної та зарубіжних систем фінансових посередників, а також визначати перелік установ, відповідальних за виконання певних напрямків.
Висновки
Узагальнюючи результати проведеного дослідження, слід відзначити: оскільки протягом найближчих років процеси фінансової глобалізації збережуть свою динаміку, а фінансове співтовариство буде й надалі розглядати їх як один із важливіших чинників міжнародного розподілу й перерозподілу фінансових ризиків, то, якщо європейський вибір України – не декларація, а керівництво до дій, ми не маємо іншої альтернативи, окрім включення у процеси глобального інноваційного оновлення та глобальної конкуренції на світових фінансових ринках. Виходячи з цього, Україні потрібно вживати заходів щодо розвитку та підвищення конкурентоспроможності системи банківських установ. Стратегічно важливим для забезпечення стабільності банківського сектора є створення умов для роботи фінансово-інноваційних груп, визначення єдиної державної позиції щодо залучення до банківської системи України іноземних установ, механізму стимулювання їх інвестиційної діяльності та шляхів мінімізації привнесених ними ризиків. Переваги фінансової глобалізації й лібералізації руху капіталу будуть тим відчутнішими, чим вищий і стабільніший рівень розвитку банківської системи й національної економіки, порівняно з іншими країнами. Окрім того, можна однозначно стверджувати, що ефективний і стабільний розвиток фінансової системи пом’якшує дію економічних циклів, а це, у свою чергу, сприяє стабільності економічного розвитку в цілому. На глобальному рівні капітал повинен вільно переміщуватися з внутрішнього на світовий ринок і навпаки та не заважати стабільності як банківської системи окремої країни, так і стабільності світового фінансового ринку.
Література
1. Шнипко О. Україна перед викликами глобального конкурентного простору / О. Шнипко // Вісник Національного банку України. – 2008. – № 10. – с. 8.
2. Бєлєнький П. Розвиток системи фінансових посередників України в умовах посилення глобалізаційних процесів / П. Бєленький, О. Другов // Вісник Національного банку України. – 2007. – № 12. – с. 30-33.
3. Сидоренко О. США, Швейцарія та Данія очолили рейтинг ВЕФ за індексом глобальної конкурентоспроможності / О. Сидоренко // Дзеркало тижня. – 2008. – № 5.
4. Геєць В. М. Іноземний капітал у банківський системі України / В. М. Геєць // Дзеркало тижня. – 2006. – № 26 (605).
5. Коваленко В. В. Критеріальні ознаки фінансової стабільності банківської системи / В. В. Коваленко // Міжнародна банківська конкуренція : зб. тез доповідей ІІІ Міжнарод. наук. конф., 15-16 травня 2008р. – Суми : Національний аграрний університет, 2008. – С. 51-53.
6. Padoa-Shioppa T. Central banks and financial stability: exploring a land in between: Paper presented at the Second ECB Central Banking Conference “The transformation of European financial system”. – Frankfurt on Main. – October, 2002.
7. Коваленко В. В. Методичні підходи до діагностики і моніторингу фінансової стабільності банківської системи / В. В. Коваленко // Актуальні проблеми економіки. – 2006. – № 11 (65). – С. 193.
8. Global Financial Stability Report. Containing Systemic Risks and Restoring Financial Soundness / International Monetary Fund. – Washington, 2008. – 230 p.
9. Balakrishnan R. Globalization, Gluts, Innovation or Irrationality: What Explains the Easy Financing of the US Current Account Deficit? / R. Balakrishnan, T. Bayoumi, V. Tulin. – IMF Working Paper. – 2007. – WP/07/160. – P. 3-39.
10. Walker W. Financing Global Imbalances / W. Walker, M. Punzi // IMF Working Paper. – 2007. – WP/07/177. – P. 3-21.
11. Сугоняко О. А. Вплив іноземного капіталу на роботу банківської системи України / О. А. Сугонянко // Доповідь на засіданні в Національному банку України. – Київ, 28 вересня 2006.
12. Долішній М. Проблеми та перспективи підтримки банками розвитку економіки регіонів / М. Долішній, О. Другов // Економіка України. – 2005. – № 9. – С. 4-11.
Ганна Панасенко,
кандидат економічних наук, доцент кафедри "Фінанси"
Макіївського економіко-гуманітарного інституту
Журнал "Схід" № 1 (92), січень-лютий 2009 р.